«Сон каченяти»

Вночі, під ранок, у гнізді
у комишах, при мамі,
проснулось каченя собі
і глянуло в тумані

Уранці біля хати

Уранці біля хати
малесенькі сліди:
зайчаточко вухате
приходило сюди.

Великодня писанка

Писанку малюю своїм писачком:
Гілочку вербову, квіточку з листком.
Далі я малюю, в віск мака що раз,
І вже гарних писанок безліч є у нас.

У сінях стояла велика миска із яєчками.

- Нас усіх з'їдять люди,- басом сказало найбільше яєчко.

- І це добре,- обізвалися інші,- люди матимуть із нас користь.

- Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше! - не вгавало велике яєчко.

Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко.

Квоч¬ка з курчатами на подвір'ї гуляла, діток своїх забавляла.

Нехай Різдво у вишиванці
Розбудить вас сьогодні вранці
І принесе у вашу хату
Усмішку й радості багато.
Розбудить приспані надії
Зерном і щастям вас засіє!

Усяке справу в світі діється, про всяке в казці йдеться. Жили-були дід та баба. Всього у них було вдосталь - і коровушка, і овечка, і кіт на печі, а от дітей не було. Дуже вони засмучувалися, всі сумували. Ось раз взимку пало снігу білого по коліно. Дітлахи сусідські на вулицю висипали - на санчатах кататися, сніжками кидатися, та й стали снігову бабу ліпити. Дивився на них дід з віконця, дивився і каже бабі:

В передноворічний день Старий Рік почув, що всі люди, звірі і птахи готуються його проводжати. А будуть зустрічати Новий Рік. Розлютився Старий Рік.

Жила на світі одна вдова, і мала вона дві доньки. Одна з них, падчірка, була гарна й роботяща, а друга, рідна, гидка й лінива. Та вдова любила куди більше рідну доньку, хоч та була гидка й лінива. Падчірка мусила виконувати всю хатню роботу, була попелюшкою в домі. Бідна дівчина щодня сиділа на шляху біля криниці й пряла доти, поки їй нитка прорізала пальці до крові.

Були собі дід та баба, і було в їх семеро овець, курочка рябенька і песик Левонтович. От сидять вони та й кажуть: «Якби це хто нам заспівав — оддали б йому овечку». А вовк підслухав, іде та: